“Успішний успіх”: чому я в нього не вірю

А знаєте, що мене дратує? Ось ця вже майже тридцять років безперервна мода на так званий "успішний успіх". "Сто кроків на шляху до успіху", "Як стати успішним", "Давай, ти все можеш" та інший, вибачте за вираз, маячня, що ллється мені у вуха і в очі змалку, вже закономірно викликає нудоту.

Та тому що немає жодного успіху. Є сприятливий збіг обставин.

Візьмемо, наприклад, двох чоловіків одного віку, однаково небагатих, але бажаючих, скажімо, мені сподобатися. У одного на голові – густа шевелюра, у іншого, кхм, лисина, три волосинки та шість рядів. Перший, що з шевелюрою, нічого не робить зі своїм волоссям, хіба що миє їх раз на тиждень господарським милом і п’ятірнею розчісує. Другий купує дорогі шампуні від облисіння, щодня по три рази втирає собі в лисину перцевий розчин, їсть якісь бади, робить масажі, щоб волосся росло. Загалом, зі шкіри он лізе. Але максимум, що йому вдається – це з горем навпіл утримати ті дві волосинки, що в нього залишилися і не перетворитися остаточно на лисий кульбаба. До ворушки першого йому – як до Місяця. Перший, повторюємо, нічого не робить і не париться.

Та й у кого з них шансів на "успіх" більше? Відповідь: у першого.

Тому що перший просто виграв у генетичну лотерею. А ось другому пощастило менше. І, хоч би як він корчився, йому все одно не досягти блискучого результату. Можна, звичайно, порадити бідолашному взяти ноги в руки, заробити багато грошей і зробити собі пересадку волосся. Але, ялинки, це ж скільки треба зусиль! Та й потім, не факт, що ця пересадка приживеться, що волосся його буде таке ж густе і блискуче, як у першого. Проти природи, як кажуть, не попреш.

Я не кажу, що треба плисти за течією і нічого не робити. Робити треба. Але треба тверезо порівнювати ціль та витрачені на неї кошти. А також враховувати навколишні обставини.

Наприклад, ви – затятий грибник, і йдете в ліс. Ваша мета – набрати повний кошик добірних підсиновиків, щоб потім їх посушити на зиму (і, можливо, продати).

Питання: чи багато у вас вдасться набрати грибів у лісосмузі найближчого Підмосков’я?

Відповідь: навряд. Це буде дуже важко, тому що лісів у Підмосков’ї всяко менше, ніж людей. На кожен грибочок буде щонайменше десять претендентів. І, ймовірно, у пошуках кожного грибочка вам доведеться дуже довго блукати лісом, з ранку і до вечора. І, вигрібаючись з лісу, втомлений, голодний і злий, з напівпорожнім кошиком, ви почуватиметеся повним невдахою. Стільки зусиль для такого маленького вихлопу!

А тепер подумки перенесемо нашого горе-грибника до Мурманської області, маленьке містечко, оточене лісом. Туди, де буквально за два кроки від міста гриби можна косити косою. Навіть ходити нікуди не треба, шукати нічого не треба – ось вони, величезні, чисті гриби, височіють з моху на лужку. Тільки рви та в кошик складай.

Все, що вам потрібно – це зробити кілька кроків по галявині, відважити трохи поклонів – і буквально через півгодини ваш кошик наповниться добірними красенами-подосиновиками (на Півночі їх називають "червоноголовики").

Успіх? Ще який. Та тільки зусиль витрачено мінімум. Усього треба було опинитися в потрібному місці і в потрібний час.

Ось вам і весь секрет "успішного успіху".

А всякі “гуру", які запевняють, що досягли успіху виключно своєю наполегливою працею та залізною волею – м’яко кажучи, лукавлять. Так, може, вони й не сиділи склавши руки. Але головне, що їм допомогло – це вдалий збіг обставин.

Можна розбиватися в коржик, гаяти час і енергію, але якщо обставини проти тебе – багато добитися не вдасться. Іншими словами, без везіння та сприятливої ​​обстановки каторжна праця так і залишиться каторжною працею.

То що робити, якщо хочеться успіху (грошей, слави, любові, досягнення мети – у кожного своє) – а його немає?

• Перестати битися в замкнені двері і намагатися прошибати лобом стіну. Стіна все одно міцніша, тільки лоба розіб’єш. Спершу відійди, заспокойся. Відвернися. Відпусти ситуацію.
• Спробувати розглянути інші варіанти. Наприклад, прийти іншим разом. Пошук ключів. Викликати слюсаря. Зрештою, пошукати інші двері, якщо в цю потрапити немає жодної можливості.
• Упокоритися і прийняти те, що не всі двері перед тобою відчинені. Так, це, мабуть, найнеприємніше. Притча про дві жаби і олію не завжди працює, на жаль.
• Якщо вже дуже-дуже треба досягти своєї мети "вотпрямщас", при всій складності завдання, можна взяти в кулак всю свою волю і зробити марш-кидок. Але треба розуміти, що з першого разу вибити двері, швидше за все, не вийде. Що прийде докласти не одне колосальне зусилля, і не два. Чи вистачить ресурсів піти до кінця? А головне – чи коштують витрачені ресурси поставленої мети?

Це як покерний турнір. Кожен гравець сподівається дійти до фіналу та зірвати куш. Але з тисячі перемагає лише один.

А скільки таких одержимих дійти до вершини програються на порох? Скільки, що до цього фіналу не дійшли, втрачають навіть те, що мали, заходяться в безсилій люті, скочуються в депресію? Що характерно, чим ближче до фіналу ти вилетів із гри – тим образливіше.

Кожна розсудлива та адекватна людина скаже, що в такі ігри грати не варто. А гонка за “запаморочливим успіхом”, яку пропагують з кожної праски – чи не та азартна гра?

Завдання перед собою ставити треба. Але вони мають бути посильними. Якщо твій шанс на перемогу – один із ста, треба від початку розуміти, що швидше за все, ти програєш.

Намагатися досягти успіху в несприятливих обставинах – складно, практично безперспективно і тільки висушить тебе до дна. Це так само безглуздо, як шукати морошку у Бітцевському парку, а яблука – у Ягельному борі.

Тому, тут два варіанти – або прийняти те, що в Бітцевському парку морошка не росте і перестати її там шукати, задовольняючись лише тим, що цей ліс може запропонувати – або їхати заради морошки за Полярне коло в Ягельний бір. Але це буде так витрати, що простіше цю ягоду купити.

Так що всі ці "уперті праці на шляху до успіху" залишимо казкарям.